Катедральний собор Пресвятої Трійці у Дрогобичі

У центрі стародавнього галицького Дрогобича, неподалік ратуші, здіймається величний мурований храм Пресвятої Трійці з комплексом церковних споруд. Збудований 1690 року як римо-католицький костел, він згодом обріс прилеглими приміщеннями монастиря отців-кармелітів. У 1795 році австрійський цісар Йосип II зліквідував монастир і націоналізував його майно. 1808 року українська (руська) громада викупила в австрійського уряду храм і прилеглі будівлі — під греко-католицьку парафію та школу. Пізніше духовний комплекс передали під завідування отців-василіян, хоча він і надалі залишався власністю міста. Храм оновлювали у 1894 та 1905 роках. У 1909 році Модест Сосенко виконав розпис іконостасу, який встановили в храмі дещо пізніше.

У стінах цього храму молилися й навчалися багато світочів українського народу, серед яких — Іван Франко. Пастирями і вчителями цілих поколінь дрогобичан були ревні та свідомі ієромонахи Чину святого Василія Великого. Але ХХ століття поставило цю землю перед суворим випробуванням. Церква й Україна отримали від Дрогобича вірних синів свого народу — святих пастирів, ісповідників і мучеників: єромонахів Северіяна Бараника, Якима Сеньківського, Віталія Байрака, Євгена Нищика та Павла Жупанського. У червні 1941 року за Христа і Католицьку Церкву пролили невинну кров отці Северіян Бараник та Яким Сеньківський. У травні 1946 року після страшних тортур і допитів у в’язниці на Бриґідках помер єромонах Віталій Байрак. У страшні для Церкви 1946–1947 роки були заарештовані й засуджені єромонахи Євген Нищик і Павло Жупанський — обидва закінчили своє земне життя на засланні.

8–10 березня 1946 року рішенням Львівського псевдособору Українську Греко-Католицьку Церкву було зліквідовано й загнано в глибоке підпілля. Ще раніше, 11 квітня 1945 року, радянська влада заарештувала всіх греко-католицьких владик на чолі з Митрополитом Йосипом (Сліпим), позбавивши Церкву законної ієрархії. Той-таки псевдособор утворив нову Самбірсько-Дрогобицьку єпархію Російської Православної Церкви під проводом колишнього члена Капітули Перемишльсько-Самбірсько-Сяніцької єпархії о. д-ра Михаїла Мельника. Катедральним собором нової єпархії було призначено храм Пресвятої Трійці в Дрогобичі, а прилегла до нього колишня школа стала приміщенням єпархіального управління.

У жовтні 1989 року, з мовчазної згоди місцевої влади, парафія УГКЦ здобула приміщення у храмі Святого великомученика Юрія на Млинках — і цей момент став переламним. Відтоді потужна хвиля повернення храмів Дрогобиччини до УГКЦ вже не вщухала. 1 грудня 1989 року до віри предків повернулася ключова парафія краю — храм Пресвятої Трійці. Незмінними рушіями цього процесу були колишні підпільні священики Михайло Волошин, Мирон Бендик, Михайло Пецюх та Іван Гринчишин, а також чисельні релігійні активісти-миряни.

Синод Єпископів УГКЦ, який проходив на Святоюрській горі у Львові 16–31 травня 1992 року, ухвалив рішення про утворення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а 12 липня 1993 року її урочисто проголосив Патріарх Мирослав-Іван Любачівський. Адміністратором єпархії став владика Юліян Вороновський, єпископ-помічник Львівський, ректор Вищої Духовної семінарії Святого Духа у Львові. На Синоді у Львові 20–27 лютого 1994 року його обрали першим єпископом Самбірсько-Дрогобицьким. Грамотою Глави УГКЦ від 12 липня 1993 року храм Пресвятої Трійці визначено Катедральним собором єпархії, а прилеглі приміщення передано під єпархіальне управління.

2 вересня 2000 року після Вечірні відбулося урочисте освячення Катедрального собору — по завершенні капітального ремонту та розпису стін. Освячення звершив митрополит Перемишльсько-Варшавський Іван Мартиняк у співслужінні з правлячим єпископом єпархії Юліаном Вороновським та владикою Іваном Маргітичем із Закарпаття. Задум провідників єпархії полягав у тому, щоб поєднати у розписі елементи східної ікони зі зображеннями галицької школи, відійшовши від суворої візантійської іконографії. Чи це вдалося — судити мистцям і фахівцям, проте парафіяни собору щиро схвалюють саме такий стиль.

Нині при парафії діють спільнота «Матері в молитві», Марійська та Вівтарна дружини святого апостола Андрія Первозванного, Братство Української Молоді, Апостольство молитви, псалтирні групи; парафія має кілька хорів і власний дитсадок «Ангелятко».